Ця незвичайна техніка допомагає краще представляти майбутнє і приймати вірні рішення.
У чому особливість ментальної подорожі в часі
Уявіть, як ви прокидаєтеся завтра вранці. Намалюйте чіткий образ у своїй голові і опишіть його максимально докладно.
Щоб у вас вийшла повна картина, продовжуйте уявляти собі початок завтрашнього дня, поки не відповісте на всі питання:
- В якій кімнаті або в якому просторі ви знаходитесь?
- Що перериває ваш сон – будильник, промінь сонячного світла або людина, яка кличе вас по імені?
- За вікном вже світло чи ще темно?
- Поруч з вами хтось є чи ні?
- Який на вас одяг?
- В якому ви настрої?
- Що ви робите в першу чергу після пробудження?
Ця вправа – приклад легко уявного майбутнього. Швидше за все, описати його у всіх деталях вам було неважко.
Тепер ускладнимо завдання. Уявіть у всіх деталях свій ранок через рік. Можна як завгодно змінювати картину, яку ви малювали під час попередньої вправи. Можливо, ви вже в іншому місці? Чи змінилися ви фізично? Як змінився ваш настрій? Чи з’явилися у вас інші ранкові ритуали і які? Зверніть увагу на те, наскільки легко або складно вам в голову приходять нові ідеї.
І, нарешті, давайте зробимо останню вправу. Цього разу потрібно представити свій ранок через 10 років. Не поспішайте і складіть максимально детальну картину: як ви виглядаєте, де перебуваєте, хто поруч з вами, які у вас плани на день. Постарайтеся не «скочуватися» у фантазії і залишатися реалістом. Якщо вам складно створити образ в голові, запишіть свої думки на папері.
Ви напевно помітите, що уявляти себе через 10 років набагато складніше, ніж через рік. Чому? Ви ніколи не були на 10 років старше, ніж зараз, тому ваш мозок не знає, чого чекати. До того ж за цей час дуже багато чого може змінитися – ваше тіло, відносини з близькими, місце розташування та інші життєві обставини.
Наш мозок підсвідомо хапається за цю невідомість. Але замість того щоб впевнено проектувати на неї тільки одну можливість, він залишає порожній простір і дає нам розглянути відразу кілька варіантів. Нам потрібно зробити свідомий вибір і зрозуміти, яким ми представляємо своє майбутнє. Ми повинні заповнити ці прогалини.
Це вимагає багато зусиль. Але саме тому вправа так дієво. Наш мозок не згадує вже відоме, а генерує нові можливості. Спираючись на минулий досвід і нинішні надії, страхи та інтуїцію, він визначає, що може змінитися за 10 років.
Таку форму уяви називають епізодичними роздумами про майбутнє. Їх часто описують як ментальну подорож у часі, тому що наш мозок активно працює, щоб показати нам максимально реалістичну картинку. Однак не варто ставитися до цього як до втечі від реальності. Навпаки, це своєрідна гра, яка допомагає знайти і оцінити ризики і можливості, про які ви навіть не замислювалися. Це спосіб поєднати ваше справжнє «я» з майбутнім.
Як працює ментальна подорож у часі
Згідно з дослідженнями, «епізодичні роздуми про майбутнє» підвищують активність і посилюють зв’язки між 11 різними областями мозку. Для порівняння: коли ми згадуємо минулі події, активуються тільки 6 з цих областей.
Сам процес складається з трьох основних етапів. Спочатку наш мозок конструює обстановку, або світ майбутнього. Це схоже на створення декорацій для театральної п’єси. Наш мозок шукає реалістичні деталі, активуючи центр пам’яті і навчання – гіпокамп. Він ретельно аналізує спогади, факти та ідеї, які ми колись зберегли і відзначили для себе. Залежно від того, яким ми бачимо своє майбутнє, гіпокамп вибирає найкращі компоненти і з’єднує їх.
Наша картинка майбутнього завжди формується з інформації, яку наш мозок вже засвоїв і пропрацював. В ідеалі, чим більше ми тренуємося, представляючи неможливе, тим частіше нам в голову приходять цікаві ідеї майбутнього. Саме тому важлива частина вправ полягає в тому, щоб наповнювати мозок так званими зачіпками – конкретними прикладами нових ідей, які можуть допомогти сформувати майбутнє. Коли гіпокамп повний «зачіпок», у мозку з’являється набагато більше матеріалу для вибору.
Після конструювання світу майбутнього наш мозок переходить до пошуку можливостей. На цьому етапі ми визначаємо, як можна задовольнити наші потреби і досягти цілей. Якщо ви уявляєте, що через 10 років прокинетеся голодним, – що з’їсть майбутня версія вас на сніданок? Якщо через 10 років ви зустрічаєте ранок на самоті – з ким ви будете спілкуватися? Пошук можливостей нагадує дії актора, який приходить на репетицію і запитує у режисера: «Яка мотивація у мого персонажа?»
Щоб у цьому розібратися, мозок активує вентромедіальну префронтальну кору – область, яка використовується, коли ми ставимо цілі і відстежуємо прогрес. Як і гіпокамп, вентромедіальна префронтальна кора може запропонувати будь-які цілі, які ви колись вже собі ставили, або навіть ті, які тільки обмірковували. Зазвичай мотивація, яка спадає вам на думку в першу чергу, тісно пов’язана з вашими глибинними цінностями і потребами. Наприклад, бажанням вивчати невідоме, допомагати іншим, підштовхувати себе до сміливих вчинків, доглядати за близькими, розвивати свою креативність або створювати нове.
Однак необхідно знайти дієвий спосіб, який допоможе майбутній версії нас досягти цих цілей. Тут у справу вступає шляхамен. Ця структура в мозку – частина базальних гангліїв, які беруть участь у регуляції рухів і навчанні. Путамен допомагає стежити за тим, які дії і яка поведінка веде до позитивних результатів. Це той відділ нашого мозку, який знає, що ми краще почуваємося на свіжому повітрі, що печеньки піднімають нам настрій і що якщо ми зараз не заступимося за себе, то потім будемо дуже про це шкодувати.
Робота путамена – своєрідне повернення в реальність для вашої уяви. Оскільки путамен тренується на нашому досвіді, він пропонує майбутні дії в залежності від стратегій, які показали свою ефективність в минулому. Саме тому інша важлива частина тренування уяви – представляти нові моделі поведінки, які можуть бути корисні в майбутньому. Я називаю це мікродіями – приділяти не більше 5 хвилин, щоб пробувати щось, що ви ніколи раніше не робили. Коли ви починаєте експериментувати з мікродіями, у вашого путамена розширюються межі того, що він вважає реалістичною поведінкою.
І, нарешті, на останньому третьому етапі емоційні центри нашого мозку – острівцева кора і мигдалеподібне тіло – пропонують нам тизер наших емоцій. Це почуття, які викликає у нас сформований образ майбутнього: приємне хвилювання, розчарування, надія, страх, гордість, цікавість або щось зовсім інше. Всі вони допомагають вирішити, наскільки ця версія майбутнього нас влаштовує.
Потрібно пам’ятати, що це досить сильні емоції. Саме тому ми вважаємо за краще представляти сприятливі сценарії і намагаємося не думати про неприємний результат подій. Однак навіть лякаючі картини можуть йти нам на користь. Вони дозволяють внутрішньо підготуватися до всього, в тому числі і до речей, про які зовсім не хочеться думати.
Як ментальна подорож у часі допомагає приймати рішення
«Епізодичні роздуми про майбутнє» дозволяють нам оцінити і відчути різні варіанти розвитку подій, тому така вправа незамінна, якщо ми хочемо краще планувати життя, приймати вірні рішення і підтримувати мотивацію.
Після того, як ми уявляємо майбутній розвиток подій, відбувається дещо приголомшливе: все те, що здавалося нашому мозку неможливим, набуває форми. Більш того, ми можемо в будь-який момент прокручувати в голові цю картинку і розуміти, які емоції вона викликає: позитивні або негативні. Все це допомагає приймати правильні рішення.
На завершення можна задати собі кілька запитань. Чи хочу я прокидатися в цьому світі майбутнього? Що потрібно зробити, щоб він став реальністю? Цей образ мене категорично не влаштовує – як я можу запобігти подібний варіант розвитку подій? Відповіді дадуть вам деталі, щоб доповнити картину і остаточно визначитися.