Хороша новина: у наших силах усунути перешкоди самостійно або за допомогою оточуючих.
1. Ми неадекватно сприймаємо себе
Нікому не сховатися від пасток мислення – хитрощів і «багів» психіки, які дурять нас і впливають на те, як ми діємо і сприймаємо навколишнє. Усі ми так чи інакше дивимося на світ через призму свого досвіду, менталітету, виховання та вірувань. У результаті ні на інших, ні особливо на себе ми не можемо поглянути абсолютно неупереджено, повно й об’єктивно.
Скажімо, через ефект учасника-спостерігача ми впевнені, що самі помиляємося з вини обставин, а от інші люди – через власну некомпетентність. Через ілюзію прозорості нам здається, ніби ми бачимо оточуючих наскрізь.
Усі ці пастки заважають нам тверезо оцінити свої сильні та слабкі сторони, здібності та зони зростання, як ми поводимося і як нас сприймають оточуючі. У підсумку ми можемо вибрати неправильну стратегію – розвивати ті якості, з якими і так повний порядок, і не звертати уваги на те, що вимагає прокачування.
Наприклад, людина хоче отримати вищу посаду і думає, що їй потрібно підтягнути англійську або ще якісь професійні навички. А насправді в неї проблеми з комунікацією та самопрезентацією, яких вона не помічає.
У таких ситуаціях має допомогти погляд зі сторони. Можна попросити зворотний зв’язок у тих, кому ви довіряєте – у друзів і близьких, у керівника або колеги. Так, навряд чи хтось із них буде повністю об’єктивним і неупередженим, це в принципі майже неможливо. Але якщо ви зберете кілька думок, картина стане повнішою.
2. Ми не уявляємо чіткий образ мети
Замість нього – тільки розпливчасті ідеї на кшталт стати «кращою», «успішнішою», «стрункішою і красивішою». Або неясні й не дуже реалістичні фантазії: «виходжу красивий і шикарно вбраний із дорогого автомобіля, а всі навколо помирають від заздрощів і захоплення». Якщо ми не знаємо, до чого конкретно прагнемо, і не можемо адекватно оцінити свої можливості, нам не вистачить мотивації, і досягти успіху буде важкувато.
Важливо мати чітку мету і яскраву картинку в голові, ілюстрацію до цієї мети. «Я хочу знати англійську на рівні proficiency, щоб отримати роботу за кордоном» – звучить начебто добре, але не надто надихає. А ось образ – як ви йдете зі стаканчиком кави головним офісом Google і вітаєтеся з колегами, – мотивує куди краще. Дослідження показують, що візуалізація мети допомагає її досягти. І ще – що легше уявити собі бажане, то більше шансів не розгубити мотивацію.
3. Ми не враховуємо зону найближчого розвитку
Це такий собі простір, у якому «зріють» нові, поки ще не освоєні вміння людини. Набір таких умінь залежить від того, що людина вже знає і може. Поняття зони найближчого розвитку вперше використав радянський психолог Лев Виготський. Він писав про розвиток дітей, але його ідеї цілком застосовні й до дорослих. Дитину, яка ще не знає букв і складів, неможливо відразу навчити читати. Дорослому, який ніколи не займався спортом, не варто одразу бігти 5 кілометрів. Він може впоратися з дистанцією, але через стрес і втому його досвід виявиться негативним, тож бігати більше не захочеться.
Це означає, що, коли ми працюємо над собою, ми маємо зважати на свої поточні здібності, навички й особливості та не можемо «перескакувати через кілька сходинок» – інакше на нас чекає тільки розчарування. Найкращою стратегією буде рухатися до мети поступово, крок за кроком і заздалегідь налаштуватися, що швидких результатів чекати не варто і доведеться потерпіти.
4. Ми страждаємо від обмежувальних установок
Це переконання, які ми засвоюємо від батьків, вчителів, авторитетних для нас людей і суспільства загалом. Найчастіше вони руйнівні, заважають нам діяти і досягати бажаного.
Скажімо, вчителька математики кілька років поспіль говорила, що у вас немає здібностей до точних наук. У підсумку ви повірили в це і не наважуєтеся вчитися на програміста, хоча давно хочете. Або вдома вам навіяли, що пишатися собою мають право тільки видатні люди. Тепер ви не можете радіти своїм досягненням, переживаєте, що недостатньо гарні і постійно почуваєтеся нещасним.
Обмежувальних переконань не так просто позбутися, краще робити це під керівництвом психолога. Але можна спробувати попрацювати над ними самостійно. Для цього потрібно виписати установки, які отруюють вам життя, проаналізувати, як вони на вас впливають і наскільки насправді правдиві. Наступний крок – переформулювати їх таким чином, щоб вони звучали більш конструктивно та реалістично.
5. Ми не отримуємо підтримки
Важко рухатися вперед, якщо немає на кого спертися і від оточуючих виходить або байдужість, або критика і скепсис. Щоб упоратися з цією ситуацією, можна піти двома шляхами.
Навчитися підтримувати себе самостійно:
- Вести щоденник досягнень, у який записувати, що сьогодні вдалося і за що ви можете себе похвалити.
- Святкувати навіть невеликі успіхи. Скажімо, замовити смачної їжі та запросити друзів, якщо впоралися з черговим етапом проєкту і задоволені собою.
- Порівнювати себе теперішнього із собою минулим і відзначати прогрес – будь-який, а не тільки яскравий і вражаючий.
Шукати або самому створювати групу підтримки:
- Вступити в тематичні спільноти та чати в соцмережах.
- Знайти консультанта або ментора. Наприклад, звернутися до психолога, якщо потрібно позбутися обмежувальних установок, до дієтолога – якщо хочеться схуднути, до редактора – якщо мрієте написати й видати книжку.
- Об’єднатися з людьми, у яких схожі проблеми і цілі, взяти участь у марафонах і челенджах.
Так поруч з’являться люди, які дадуть цінну пораду, поспівчувають, не дозволять опустити руки і надихнуть на подвиги.